О, ВОЗВЕЛИЧ УСІХ НАС ЗНОВУ,

ЯК СВІТОЧ БУДЬ НАМ, РІДНА МОВО!

Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.

8 листопада Чорнокам’янська школа разом з усією Україною відзначала одне із найголовніших свят нашої нації – День української писемності та мови. Вчитель української мови С. Д. Юрчик звернулась до присутніх аби нагадати, що мова є не лише засобом спілкування, вона олюднює, шліфує людську душу, формує світогляд, робить людину істотою духовною. Хоча, на превеликий жаль, не всі розуміють значення і велич рідного слова в нашому житті. І не тільки не розуміють, а й раз по раз зрікаються рідної мови, щоб бути «таким, як усі»… Поскільки з нагоди цього свята в школі проходить I етап Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, учні ознайомились із життєвим шляхом українського мецената.

Петро Яцик, іменем якого названо Міжнародний конкурс знавців української мови, - видатний меценат українського походження, канадський бізнесмен, відомий вагомим вкладом у фінансування українознавства на Заході та в Україні. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 мільйонів доларів.

Літературно-музична композиція «О, возвелич усіх нас знову, як світоч будь нам, рідна мово!» зібрала багато слухачів. Учні декламували вірші, представили інсценізацію вірша Тетяни Кісельової «Запущено».

У бібліотеці була оформлена виставка «Там, де живе українська мова, живе український народ».

Бережімо і плекаймо рідну мову, адже саме вона є джерелом народної пам’яті, що з’єднує минулі та прийдешні покоління, безцінною спадщиною, яка бережливо передається з роду в рід. Як сказав поет Борис Олійник: “І тільки Слово береже в основі безсмертя української душі!”